субота, 7 червня 2014 р.

Щасливий, хто міг пізнати причини речей і повергнув під ноги всі страхи і невблаганну долю. Вергилій

Кожен, хто живе на цій Землі хоча б раз в житті ставив собі питання: «А для чого я живу?» Зазвичай людина задає це питання, потрапивши в безвихідь, або стикаючись із складними обставинами в житті близьких їй людей. І абсолютно кожен, задає собі питання про суть буття, дуже хоче бути щасливим, намагається побудувати своє щастя, свій світ, в якому йому буде добре, затишно і комфортно.
Щастям прийнято називати таке відчуття або стан, при якому людина відчуває внутрішню задоволеність умовами свого існування, повноту і свідомість життя, бачить і розуміє здійснення свого життєвого призначення.
В кожну людину, на генетичному рівні закладено бажання бути щасливою, за будь яких обставин мати внутрішній комфорт, відчувати себе комусь потрібною і значущою. Це відчуття, ця емоційна стабільність є частиною нашого спадку; і кожна людина створена для того, щоб жити, маючи внутрішнє відчуття миру і задоволення.
Ось тільки щастя не є постійним. Відчуття не завжди стабільні, і всі ми будь-коли говорили до болю знайому фразу: «Життя – це смуга біла, смуга чорна». Не можна заперечувати, що зовнішні обставини життя сприяють щастю людини. Але доля людини головним чином знаходиться в її власних руках. І якщо ми не вчимося контролювати вплив проблем на наше життя, то проблеми починають володарювати над нами.
У період труднощів і «чорних смуг» ми намагаємося знайти відповіді на важливі питання: «Чому це відбувається в моєму житті? Як знайти внутрішній спокій? Як позбавитися від внутрішнього болю?» І, крім того, саме відчуття болю, що неможливо терпіти, робить людину нещасною, спустошеною, роздавленою. Від такого болю непросто позбавитися, і ліками його не вилікуєш.
У такий період життя ми часто відчуваємо непорозуміння з боку не просто довколишніх, але і близьких нам людей; у такому стані весь світ стає для нас чорно-білим; і щасливі люди нас просто дратують. Ми не знаходимо в собі сил розповісти про свої переживання іншим, оскільки нам здається, що у цей момент ніхто не здатний нас почути і зрозуміти, наш внутрішній біль такий сильний, і відповідей на питання немає…
Хто допоможе? Що полегшить наш стан? Де знайти вихід?
Вихід є завжди, він може бути в тому, що людині потрібно просто комусь довіритися, комусь розповісти про свою проблему. Інколи під час такої розмови людина сама знаходить рішення, для цього їй потрібний співрозмовник, який всього лише вислухає і не засудить.
Також існують проблеми іншої категорії, коли людина вже робила якісь дії або кроки, але вони не дали бажаного результату. Це призводить до безвиході, людину знову не полишає внутрішнє відчуття тривоги і болю, за яким неминуче настає депресія.
Людина, що виявилася в подібній ситуації, не завжди знає про свою внутрішню потенційну силу, на які ресурси вона може розраховувати, хто здатний її вислухати і підтримати. Такій людині потрібно допомогти зосередити свою увагу на тому, чого вона сама бажає, тому що вона це може отримати.
В наші дні ми піддаємося щоденним стресам, переживанням, впливу на наше життя різних чинників, а у зв'язку з таким ритмом життя падає стійкість до стресу, ми втрачаємо силу йти далі, і, хоч би раз в житті кожен з нас опиняється в ситуації невизначеності, розгубленості, пригніченості, спустошеності …
У подібній ситуації найважливішим є бажання людини розібратися, шукати допомогу і вихід, не опускати руки, пройти, можливо, не найпростіший етап в своєму житті, здолати обставини, стати сильніше і піднятися на сходинку вище.

Прагнення до свободи

Прагнення до свободи цілком природне, божественне. Таким же природним і божественним виступає й прагнення до національної свободи. Потреба свободи усвідомлюється тим більше, чим більше пізнає себе народ, чим більша його самосвідомість. Народ, який не пізнав, не усвідомив себе, не зрозумів свою божественну суть, залишається нещасним і нежиттєздатним, навіть коли здобуде зовнішню свободу. Такий народ не бачить своїх історичних перспектив і завдань, розгублений, шукає сам не знає чого й мріє знову повернутися в розпорядження іншого народу, що теж, як виявляється згодом, нічого доброго йому не несе.
Той, хто посягає на самобутність народу, або хоча б просто її ігнорує, той позбавляє його права на дане, заплановане Богом.  Нація повинна бути вільна й організована так, щоб було забезпечено максимум свободи для самопрояву індивідів, що повинно сполучатися з виховним процесом, спрямованим на пошуки, розвиток і корисну реалізацію здібностей кожного.
     
Міжнаціональні відносини повинні передбачати розкриття внутрішнього потенціалу народів і спрямування його вільної реалізації на користь людству. При цьому цінується самобутність, у тому числі й духовна, релігійна, кожного народу, що обумовлює толерантність і взаємоповагу в відносинах між людьми всередині однієї нації і між націями. Україна повинна шукати власний, самобутній шлях розвитку, але такий, щоб вів українське суспільство до гармонії з іншими народами, до співпраці з ними.
      Позбавлення народу його самобутності, поневолення та інші способи стримування самореалізації його внутрішнього потенціалу, як і будь-які інші форми насильства над людиною й нацією, зокрема нав'язування Україні якогось іншого шляху розвитку, який не випливав би з її самобутності, повинні засуджуватися як крок проти Бога або природи, що несе шкоду людству.